МАНДРІВКА В СІЧ

Дмитро Іванович часом казав: “Дніпровські скелі, острови та кручі — найкращі в світі”. Особливо привертав його увагу своїм мальовничим краєвидом великий острів Хортиця. Тут він був частим гостем, бо саме сюди колись зліталися запорозькі козаки на своїх улюблених чайках. Звідси вони вирушали в походи на турецького султана і кримського хана. Саме сюди колись з усієї України збігалися всі нездолені й пригноблені, хто не хотів коритися польським та своїм панам і глитаям.

На цьому острові є велика скеля, яка має назву Диван. Якось Дмитро Іванович зійшов на цю скелю, глянув навколо себе і сказав: “Яка чарівна краса!”

І справді, звідси, як на долоні, було видно Велику Хортицю, Новий і Старий Дніпро, село Кічкас.

— Це місце цікаве ще й тим,— розповідав Дмитро Іванович,— що коли піднятися на цей Диван і крикнути, то від того крику виразно, з повною інтонацією, залунають голоси по всій окрузі. Крикнеш басом — луна відповість басом, крикнеш дискантом — луна відгукнеться тим же.

Вчений спустився нижче. І ось біля цього Дивану він побачив цікаву заглибину, зроблену у великій брилі граніту.

Від рибалок дослідник дізнався, що це місце тут зветься Запорозькою мискою. Зміряв цю “миску”, вона має 3 аршини в діаметрі і 1,5 аршина в глибину. Оце так миска! Вчений уважно розглянув її і прийшов до висновку: ця “миска” виникла від того, що в заглибину скелі з м’якої породи якось попав камінь з твердої породи. Цей камінь, напевно, виром почало крутити. Заглибина поступово розширювалася й поглиблювалася. Отак і виникла велетенська “миска”.

Дмитро Іванович спустився ще нижче і побачив двох дідів, які мовчки сиділи на своїх човнах і ловили рибу.

— Здоровенькі були, рибалки!

— Здрастуйте!

— А чи знаєте, чого я до вас прийшов?

— Скажете, то й взнаємо!

— Чи не знаєте ви, чому цю миску названо Запорозькою?

— Знаємо!

— А чого?

— Та того, що з неї їли запорожці!

— А як же вони їли з такої миски?

— Та, мабуть, так, як їли в цариці Катерини в Петербурзі. Посідали один проти одного та через миску і годуються: цей того, а той цього!

Кажуть, що коли запорожці гостювали в цариці Катерини II, так їм подали такі ложки, що держалки були довші від руки (а треба за самий кінець держати). Щоб не бути голодними, вони почали цими довжелезними ложками один одного годувати, та й були ситі.

— Ну, спасибі вам за цікаву розповідь. Бувайте здорові.

Бувайте, пане, здорові,

Як воли та корови!

Бувайте, пане, здорові,

Та й нас не забувайте!..

Етнограф хутко дістав з кишені записну книжечку і зразу ж занотував ці слова.

Уривок з нарису Івана Шаповала “Мандрівка в Січ”. Подається за виданням: Шаповал І.М.  В пошуках скарбів: оповідання про Д.І. Яворницького. – Дніпропетровськ: Промінь, 1990. – 352 с., с. 60 – 61.   

Мене цікавлять пороги

Я хочу бути в курсі всього, над чим ви працюєте і не хочу пропустити нагоди допомогти, тому надсилайте мені новини, інормацію про проекти та інші корисності на пошту!