ОСТРІВ ПЕРУН

До прийняття нашими предками християнської віри, кажуть, серед Києва стояв кам’яний ідольський Бог Перун, з золотою головою. А тоді, як київський князь Святославський привіз до Києва од греків християнську віру, того Бога скинуто було в Дніпро. І поплив той Перун униз за водою, і спинився аж між порогами, коло високого скелястого острова, супроти Тівільжана. В тому острові є велика печера, і в тій печері й оселився той Бог Перун. Там він перекинувсь у семи-голового змія. Від того Перуна-змія й острів прозвали Перуном, а печеру — Змієвою. В тій печері, казали старі діди, були двері: сперше залізні, а тоді золоті; а всередині стояли столи: сперше срібняні, а тоді золоті. На столах були дуже дорогі скатерті з золотими китицями по углах. Усе там було дуже гарно вбрано, тільки нікого не було видко, а тільки чути було, що там хтось-то дуже тяжко стогнав в самій глибині. А стогнав не хто ж, як семиголовий змій. Люди боялися лазити в ту Змієву печеру. Тільки один дід Винниченко ходив туди, бо він був великий чарівник. Він брав з собою свічку і з нею влазив у печеру, а що він там робив, то невідомо. А як коли було влізе, то там підніметься такий страшенний гул, що аж усе каміння того острова тріщить. А гул ішов від того ж семиголового змія. Той великий семиголовий змій часто вилітав з печери, хапав скрізь красивих дівчат, жив з ними, а потім пожирав їх.

Одного разу він притяг якусь цареву дочку і вже був почав над нею знущатись, та Бог наслав туди такого богатиря, який убив того лютого змія, а з царівною одружився і мав від неї три сини-соколи.

На самій голові того острова Перуна лежав великий плоский камінь, а на камені був якийсь напис — не по-нашому написано. Балачка йшла, що під тим каменем закопано багато золота, а зверху золота ще й зарито чоловіка, щоб він стеріг те багатство. Так колись-то, дуже давно, приїздили туди якісь-то невідомі люди, підняли той камінь та й забрали все те, що там було. Брали стільки, скільки хотіли, а кістки чоловіка, якого там справді було поховано, геть скрізь порозкидали.

Тепер у ту Змієву печеру, як коли дощ, ховаються пастухи. Вони кажуть, що всередині там так: куренем діло, а вгорі є невеличка щілина, крізь яку в ясний день пробивається сонячний промінь.

Зап. 1905 р. Д. І. Яворницький у с. Августинівці-Смольщі Катеринославського пов. Катеринославської губ. від Н. Куртій.

Цю та інші легенди і народні перекази про Дніпрові Пороги та Надпоріжжя, записані  Ізмаїлом Срезневським, Олексою Стороженком, Олександром Афанасьєвим-Чужбинським, Іваном Манжурою, Яковом Новицьким, Дмитром Яворницьким, можна знайти у нашій бібліотеці, у виданні Віктора Чабаненка (упорядник): Савур-могила. Легенди і перекази Нижньої Наддніпрянщини / Упоряд. і авт. приміт. В. А. Чабаненко. — Київ: Дніпро, 1990. —261 с.

Мене цікавлять пороги

Я хочу бути в курсі всього, над чим ви працюєте і не хочу пропустити нагоди допомогти, тому надсилайте мені новини, інормацію про проекти та інші корисності на пошту!