Розповідь дядька Олександра Кузьменка із Січеслава

— Я чув, як співають пороги:

У війну підірвали греблю,

Оголились камінні струни,

Заграв на них дід-Дніпро.

Спочатку торкнув обережно,

Немов срібнострунну бандуру,

Розсипав бризками звуки,

А потім іще, іще…

А далі сміливо й гордо

Забив, як козацькі литаври,

І громом Кодак обізвався.

Завів свій величний гімн.

Співав про минулу славу,

Про Ольгу і Святослава,

Про Січ, лоцманів-одчайдухів,

Про те, як царицю злякав.

Співав, як топив печенігів,

Татар і новітні орди.

А потім й самого топили,

Ховали під товщу води.

А він же живий, ось дивіться!

І норов свій гордий не втратив.

Прокинувсь і знов співає –

Слухайте, люди й степи! –

І я зачаровано слухав.

І скільки живу, після того

Ніколи, ніде, не від кого

Такого співу не чув.

Куди усім тим музикам!

Космічним стотрубним органом

Порогів музика й досі

В моєму серці бринить…

А інколи навіть насниться –

Знову відкрились пороги.

І чую – вони співають,

А значить – вони живуть!

Лідія ТАВРІЙКО

Мене цікавлять пороги

Я хочу бути в курсі всього, над чим ви працюєте і не хочу пропустити нагоди допомогти, тому надсилайте мені новини, інормацію про проекти та інші корисності на пошту!