— Я чув, як співають пороги:
У війну підірвали греблю,
Оголились камінні струни,
Заграв на них дід-Дніпро.
Спочатку торкнув обережно,
Немов срібнострунну бандуру,
Розсипав бризками звуки,
А потім іще, іще…
А далі сміливо й гордо
Забив, як козацькі литаври,
І громом Кодак обізвався.
Завів свій величний гімн.
Співав про минулу славу,
Про Ольгу і Святослава,
Про Січ, лоцманів-одчайдухів,
Про те, як царицю злякав.
Співав, як топив печенігів,
Татар і новітні орди.
А потім й самого топили,
Ховали під товщу води.
А він же живий, ось дивіться!
І норов свій гордий не втратив.
Прокинувсь і знов співає –
Слухайте, люди й степи! –
І я зачаровано слухав.
І скільки живу, після того
Ніколи, ніде, не від кого
Такого співу не чув.
Куди усім тим музикам!
Космічним стотрубним органом
Порогів музика й досі
В моєму серці бринить…
А інколи навіть насниться –
Знову відкрились пороги.
І чую – вони співають,
А значить – вони живуть!
Лідія ТАВРІЙКО
Я хочу бути в курсі всього, над чим ви працюєте і не хочу пропустити нагоди допомогти, тому надсилайте мені новини, інормацію про проекти та інші корисності на пошту!