Смерть і похорони характерника (легенда)

Ще за Катерини, на бальці Таволжаній жив запорожець Довгий і був він превеликий характерник… Старий, дуже старий був він, та ще й одинокий. Став він померать, — а померав він не раз, — і звелів наймитові покликать сусіда Пластуна. Довго вони балакали, а далі Довгий ліг тай умер. Пластун і каже наймитові: «Ну лягай, сину, спать, а я піду подою коров». Пішов. Наймит прив’язав мертвого канатом за шию і за ноги до лави, взяв скрипку тай грає собі на дворі… Чи довго він грав, чи ні, коли чує – товчеться шось в землянці. Заглянув він туди, — коли мертвий совається по лаві… «Товчись, каже, Марку, по ярмарку: — чорта з два викрутишся!… Грає він уп’ять, та витриндикує… Трохи згодя, слуха, — знов товчеться мертвий»… От приходе дід Пластун. «А шо, пита, не встав ще наш мертвий» — «Ні, — каже, — пручався, так я єго прикрутив до лави канатом». – «Добре-ж, — каже, що догадався, а то він би тебе задушив»…

Зійшлось там чоловіка стіко запорожців, викопали яму і давай ховать без попа. Як спустили єго в яму Довгий і каже: «ну братці, давайте осиковий кілок, та будем печатать. Забили йому кілок в груди і засипали землю.

Галдовиків попи ніколи не ховали, а ховали їх запорожці по своєму…»

Дід Яков Мусієнко, 80 р., с. Свистунове Олександрівського повіту, 19 липня 1882 року. 

Джерело: Новицький Я. П. Народная пам’ять о Запорожье: Предания и рассказы, собранные в Екатеринославщине. 1875–1905 г. – Рига: Спридитис, 1990. – 118 с.  Ця легенда – С.106–107.

На фото вгорі – “Козак-Характерник” (художник Віктор Крижанівський, живопис, 2005 рік)

Мапа:


Мене цікавлять пороги

Я хочу бути в курсі всього, над чим ви працюєте і не хочу пропустити нагоди допомогти, тому надсилайте мені новини, інормацію про проекти та інші корисності на пошту!