Степова піраміда

«Ніде немає такої кількості могил будь-якого розміру та конструкції, як на теренах навколо Дніпрових порогів» – писав у 1860-і роки археолог І.Є. Забелін. Вже у ХХ ст. його слова підтверджував відомий український дослідник М.О. Макаренко: «Рідко де трапляються степи, так рясно та густо всіяні могильними насипами, як понад шляхом з Катеринослава на Олександрівське (Запоріжжя) та Никопіль, уподовж ґрунтового шляху на правому високому березі Дніпра. Увесь той шлях без кінця всипаний груповими та поодинокими могилами різних часів».

Скільки ж точно було курганів у степах над порогами? – Цього напевне не знає ніхто. Ми, звісно, можемо спробувати порахувати їх, скориставшись інтернет-ресурсом «Вікімапія». Та отримана кількість буде лише краплею у морі, якщо порівняти сучасні космічні знімки з триверстовою військово-топографічною картою сер. ХІХ ст. Курганів тут позначено так багато, що місцями вони ліпляться один до одного. І це, до речі, далеко (дуже далеко!) не все. Адже якщо на острові Хортиці карта показує 31 курган, то згідно даних історика Я.П. Новицького на 1904 рік їх тут було аж 129! Ось і гадайте – скільки давніх могил стояло тоді у всьому Надпорожжі.

Звідки ж вони з’явилися? – На це питання Якова Новицького дід Грицько Усатий із села Маркусова (Павло-Кічкас) у 1882 році відповів словами давнього переказу: «Господь создав землю, а потім людей, і вони довго жили без сонця. Зжалився Господь над миром і послав святе сонечко. Інчі люди радовались, а інчі не злюбили сонця, – почали насипать високі могили, тобто до неба, – почали з тих могил плювать на праведне сонце. Розгнівався Господь, і хто з людей плював, той на могилі й окаменів». Інший дід казав: «Могили високі – це перед потопом люди насипали, рятуючись від води; могили менші – насипали ті ж люди, та не встигли, їх потопила вода». Мабуть, найбільш «науково обґрунтованою» була точка зору дев’яностосемирічного Андрія Нагірного: «Ще до запорожців жив тут народ не нашої віри. Було як уб’ють їхнего князя, або умре, то ховали і насипали високі могили. На таких могилах ставляли кам’яні баби. Кажуть, як розкопать високу могилу, то там можна найти людські й кінські маслаки».

Фрагмент триверстовоï вiйськово-топографiчноï карти ХIХ ст., що показує територiю на захiд вiд Ненаситецького порогу. Видно, що ланцюги давнiх курганiв загалом спiвпадають з напрямком пiзнiших дорiг

Сьогодні замість українського слова «могила» частіше вживають тюркське – «курган». Але поява цих споруд у нашому степу пов’язана зовсім не з тюрками-половцями чи печенігами, й навіть не з давніми скіфами, як вважає більшість сучасників. Перші кургани постали набагато раніше – за доби енеоліту, коли зменшення вологості клімату примусило мешканців Причорномор’я більше уваги приділяти розвитку скотарства та у пошуках нових пасовищ освоювати відкриті степові простори. А це, певно, не було б можливим без коня.

Сучасний «польський коник» має гени давнього тарпана й дуже нагадує цього дикого коня, знищеного у ХIХ ст.

Знищений у ХІХ ст. дикий кінь-тарпан був невеликого зросту, до 1,5 м заввишки, мав велику голову з короткою мордою, гострі вуха, коротку товсту шию; масті був мишастої, з темною або чорною смугою вздовж хребта, чорною ж гривою і хвостом. Як вважає багато дослідників, першими у світі коня приручили саме мешканці Півдня України, носії так званої «Середньостогівської» археологічної культури кін. V – IV тис. до н. е. Свідчення цього знайдені при розкопках поселення в селі Деріївка при впадінні у Дніпро річки Омельник у Кировоградській області. Тут кісток коня було найбільше серед всіх свійських тварин. Досліджене також і ритуальне поховання кінського черепа, а головне – знайдені псалії. Це – видовжений, дещо зігнутий роговий виріб з одним загостреним і другим потовщеним кінцем, довжиною 15-20 см, та з одним у центрі, або двома з кінців отворами. Два псалії кріпилися з обох боків морди коня до шкіряних вудил, які проходили через кінській рот. До верхньої і нижньої частини псалій прив’язувались паски кінського оголів’я та віжки. Вправляючи конем, люди, яких сьогодні ми цілком умовно називаємо «середньостогівцями», перемагали ворогів і розповсюджували свою культуру по степах, споруджуючи над могилами вождів перші кургани.

Кiстянi псалiï cередньостогiвськоï культури

Вже у ІV тис. до н. е. у Надпорожжі з’явилися не просто кургани, а справжні витвори первісної архітектури, наскрізь просякнуті глибоким релігійним смислом. Розташована подалі від поселення, далеко у степу, високо на вододілі, могила наче відділяє світ мертвих від світу живих, порушує одноманітність краєвиду, слугує знаком володіння територією та межею пасовищ, спостережним пунктом, прекрасним орієнтиром на шляху у світі, де ще немає доріг у нашому розумінні. Якщо поглянути на курган зверху, він нагадує Сонце. Так само, дивлячись на курган, що стоїть на горизонті, що ми бачимо? – Сонце, що сходить! А якщо з за кургану, який закриває собою справжнє вранішнє світило, виглядатимуть тільки його промені, матимемо вже давньоєгипетський ієрогліф, що означає «з’явитися у славі», а також «первісний пагорб творення». За віруваннями єгиптян цей пагорб з мулистої родючої землі з’явився з вод первісного хаосу, на ньому постав бог Сонця, який створив усе живе. Із цим первісним пагорбом єгиптяни ототожнювали гробниці своїх царів – мастраби та піраміди. Так само сприймали свої «степові піраміди» й наші предки: щороку навесні, коли природа наче відроджується для нового життя, першим від снігу звільняється саме курган, і саме на ньому проростає перша зелена трава. В цьому сенсі кожен курган символізує центр Всесвіту, родючість землі й разом з тим – творчу силу людини.

Доба енеоліту – час коли починаються війни за землю й худобу, коли племена й роди об’єднуються в союзи під проводом військових вождів. Тільки вожді та жерці попервах мали право бути похованими під високим могильним насипом, що величчю своєю був уособленням їхньої влади.   Вважалося, що поховання в кургані забезпечувало правителям вічне блаженство на небесах, решту ж людей чекало переродження для нового життя на землі. Проте, вони вірили, що віддають свої сили й час на зведення монументальної споруди не дарма: вождь, похований в кургані, сам перетворюється на бога й перед верховними богами замовляє слово за свій народ на небесах.

Креслення розрiзу та плану Новоолександрiвського кургану – з науковоï статтi

Певно, одним з таких «володарів-богів» був похований у кургані № 6 біля села Новоолександрівка у долині річки Мокра Сура. Ця могила висотою 5,1 та діаметром 50 м домінувала у так званій першій курганній групі з 5 насипів. Треба сказати, що у другій половині IV тис. до н. е., коли цей курган тільки з’явився, він був набагато меншим, набувши своїх сучасних розмірів завдяки звичаю багатьох народів давнини ховати померлих у старих насипах. Справа в тому, що первісний курган в очах давніх людей був не просто могилою, а сакральним об’єктом, з яким пов’язані легенди та перекази про славного вождя, на честь якого цей курган споруджено. Поховані тут отримували честь прилучитися до святості місця, одночасно «підсиливши» його. За звичаєм кожного разу, коли в давній курган «підселяли» нового небіжчика, насип збільшували, й разом зі святістю зростав його розмір. Так і Новоолександрівський курган за кілька тисяч років зріс від  2,7 до 5,1 м, прийнявши при цьому в себе 15 пізніших «впускних» поховань.

Конструкцiя Новоолександрiвського кургану

Розкопки допомогли відновити складний процес спорудження первісного кургану, довівши, що він аж ніяк не є простою купою землі над мерцем. Отже, спочатку на місці майбутнього насипу видалили всю рослинність та підготували круглий майданчик діаметром 17 м, який вкрили п’ятисантиметровим шаром ґрунтової обмазки з домішкою дрібно рубленої трави. По периметру цього майданчика викопали рівчак глибиною до 0,4 м для встановлення у ньому мегалітичного кромлеху.

Мегалітами (від грецьких слів μέγας – великий та λίθος – камінь) називають давні культові споруди з величезних і не дуже кам’яних брил, розповсюджені колись у Європі, Азії та Африці. Мабуть, найбільше їх було у Франції, на півострові Бретань. Тому назви різних типів мегалітів походять з бретонської кельтської мови. Наприклад, кромлех, коло з каменів, – від crom (вигин) та llech (кам’яна вимостка).  Дольмен, тобто піднята на кам’яних опорах плита, – від taol maen (кам’яний стіл). Менгір,  примітивний обеліск, поставлена сторч брила, – від men hir (довгий камінь). Існували також кам’яні ящики – поховальні споруди з великих плит, і прості кам’яні закладки над могилами чи жертовними ямами.

Гранiтнi плити, якi оточували насип Новоолександрiвського  кургану

Та повернемося до «нашого» кургану. Отже, тамтешній кромлех складався з 44 масивних, підібраних за розмірами й ретельно підігнаних плит, під які, якщо це було треба, де-не-де були підставлені чимало дрібних каменів для вирівнювання до висоти 1,2 м. Одна з плит кромлеху мала антропоморфні (людиноподібні) обриси, з ледь наміченим зверху виступом-головою. Перед нею було насипано крейдяну пляму, що її білий колір, певно, символізував жалобу за покійником. На цьому жалобному тлі лежали залишки тризни – уламки великого сірого горщика, символічно розбитого після того, як було спожито його вміст – п’янкий обрядовий напій. Горщик гостродонний, у верхній частині прикрашений смугами ромбів, ідентичний знайденим на поселенні Стрільча Скеля на Дніпрі, нижче Лоханського порогу. Саме ця посудина й допомогла визначити час спорудження кургану. Взагалі-то глиняний горщик у релігійних обрядах давнини обіймав безліч значень. Це й жертовник і жертва, символ небесних світил, самого неба, простору, Всесвіту і його окремих елементів: землі (гончарна глина), води, повітря й вогню. З’єднуючи ці елементи, майстер-гончар ніби здійснював магічний обряд, символічно повторював акт світотворення, сам виступаючи у ролі шамана-служителя культу.

У північно-східній частині кромлеху було залишено прохід шириною 3 м, у центрі якого встановили окремий менгіроподібний камінь. Він міг бути символом фалосу, тобто родючості, або ж заміняти собою скульптуру божества чи предка. Місце навпроти цього обеліску, посередині кромлеху, очистили від скверни священним вогнем. На цьому майданчику, на відстані 1,35 м одна від одної, зробили дві довгих паралельних канавки. У кожну з канавок поклали по дві обчищені від кори, щільно притиснуті одна до одної жердини. Між ними закріпили кінці сімох тонких планок дугоподібного каркасу висотою 0,8 м. Каркас перекрили наборним пологом з дощок, з’єднаних рослинною мотузкою за принципом сучасних жалюзі й обклали все це охайними дерновими вальками. Таким чином, було створено  гробницю з відкритими торцевими боками. Незважаючи на те, що коліс у похованні не було, дослідниця кургану І.Ф. Ковальова звертає увагу, що вся конструкція дуже схожа на перекриття возу. Запряжений волами віз був елітним видом поховального транспорту, в якому вождь здійснював свою космічну подорож.

Небіжчик лежав випростано на спині, головою на північний схід та обличчям уверх, на багатошаровій підстилці з кори, крейди, вохри та вугликів. Це був чоловік 30-35 років, тіло якого вкривав рівномірний шар блідо-рожевої вохри – символ крові, життя та відродження. З речей при ньому були тільки крем’яне знаряддя та наконечник списа і намисто на шиї з дванадцяти (священне число) дрібних насінин. Крім того, поряд із похованим знайшли загадкові предмети, формовані з яскраво-червоної вохри: два циліндри та кулька, що лежала перед обличчям. Що це – обрядова косметика, хлібці-символи посмертного причастя або вмістилища життєвих сил?

Обрядовий горщик з кургану

Після здійснення поховання весь простір усередині кромлеху заповнили блоками дерну, взятими з навколишнього степу. Вони символізували пасовища, якими володів померлий за життя, й ті вічнозелені луки, по яких він кочуватиме на небесах. По спорудженню цоколя могили вздовж краю кромлеха поклали кільце з пласких плит, які виділяли курган на місцевості йпопереджали його розповзання. Після цього, нарешті, створили верхню частину насипу з утоптаного чорнозему. Висота 2,7 при діаметрі 17,4 м – наче зовсім небагато. Та не оцінюйте цю споруду за мірками нашого часу! Спробуйте подивитися на неї очима людей давнини: можливо, ніхто з них ніколи не бачив нічого подібного. Як міг сприйматися курган з кам’яною основою у степовому світі, де руки людей ще не будували нічого вищого й міцнішого за глиняні хати? – Певно, як неймовірно-величний монумент, що стоятиме вічно.

Знаменитий Томакiвський кромлех знаходиться просто бiля шоссе – коло дороги, яка iснувала вже тисячi рокiв тому. Сьогоднi ця споруда дає нам змогу уявити, як виглядав кромлех Новоолександрiвського кургану

P.S. У пiдготовцi матерiалу використана зокрема стаття дослiдницi I. Ф. Ковальовоï «Новоалександровский энеолитический курган», опублiкована у 1991 роцi

Головне фото – Олексiя Толмачова

Автор: Олег ВЛАСОВ, молодший науковий спiвробiтник Нацiонального заповiдника «Хортиця»

Джерело: Дніпроград

Мене цікавлять пороги

Я хочу бути в курсі всього, над чим ви працюєте і не хочу пропустити нагоди допомогти, тому надсилайте мені новини, інормацію про проекти та інші корисності на пошту!