СТРІЛЬЧА СКЕЛЯ – РЕМІСНИЧИЙ ЦЕНТР БРОНЗОВОЇ ДОБИ ДНІПРОВСЬКОГО НАДПОРІЖЖЯ

Острів Стрільча Скеля знаходиться у руслі Дніпра між Лоханським та Звонецьким порогами (зараз затоплені). За геологічною будовою належить до остан­ців, складених з гранітів Українського кристалічного щита, частково перекри­тих алювіальними та еоловими відкладеннями у південній та центральній час­тинах. До підйому рівня води греблею Дніпрогесу (1932 р.) з правого берега на острів можна було перейти влітку по так званій «заборі» – зруйнованому давньо­му порогу. Першу згадку про острів, який пойменовано Стрелицею, знаходимо у Г. Л. де Боплана [3; 4]. На карті Дніпра вірогідно 1736 р. він також позначений як Лоханська Стрелиця [10]. Початок археологічного вивчення Стрільчої Скелі на­лежить до 1888 р. і пов’язаний з ім’ям однієї з перших українських дослідниць – К. М. Мельник-Антонович. Її спостереження за станом острову на початок робіт, опис культурних шарів та здобутих матеріалів мають виняткове значення для на­шої теми і потребують неодноразового звернення до них та цитування [18].

Із значною перервою у часі дослідження Стрільчої Скелі було продовжено у 1907 р. розвідкою М. Є. Макаренка [12]. Під час робіт І-ої Дніпрогесівської експедиції 1927-1932 рр. Стрільча Скеля була виключена з плану досліджень як пам’ятка, котрій не загрожувало повне затоплення.

Перші стаціонарні розкопки на острові відбулися під час робіт ІІ-ої Дніпрогесівської експедиції 1946-1949 рр., викликаних поверненням Дніпра у старе рус­ло внаслідок руйнації греблі під час Вітчизняної війни. Саме розкопки, здійсне­ні А. В. Добровольським [8] та В. М. Даниленком [7], довели виняткове значення багатошарового поселення Стрільча Скеля для розуміння етнокультурних проце­сів, що мали місце в неоліті – ранньому енеоліті Дніпровського Надпоріжжя і всі­єї Південної України. Під час зазначених робіт було також підтверджено висно­вок К. М. Мельник-Антонович про наявність у верхньому культурному шарі по­селення доби бронзи, віднесеного В. М. Даниленком до катакомбної культури, А. В. Добровольським – доямно-катакомбної чи «культури острівних поселень Надпоріжжя» [9]. На відміну від них, Д. Я. Телегін під час обстеження стану по­селення на Стрільчій Скелі у 1987-1988 рр. однозначно відніс знахідки з верхньо­го шару до ямної культури [20]. Цей висновок спростовується матеріалами, отри­маними під час розкопок експедиції Дніпропетровського університету 1989 р., які проводилися на спільних із шурфом Д. Я. Телегіна площах (див. план о-ва Стріль­ча Скеля з позначками шурфів та розкопів [13]).

Відповідно до вищесформульованої теми, завдання авторів полягає у доведенні існування в культурному шарі доби бронзи поселення Стрільча Скеля зна­чної майстерні з виготовлення знарядь з кременю та твердих кристалічних порід, визначенні її культурної належності та встановленні можливих центрів поста­чання сировини. Отримані висновки, екстрапольовані на інші острівні поселен­ня, у поєднанні з петрографічним вивченням колекцій сприятимуть доведенню існування територіального Надпорізького ремісничого центру ямно-катакомбної доби.

За стратиграфією розкопу ДНУ 1989 р. (нач. розкопу І. В. Морковіна), верх­ній культурний шар залягав у темно-сірому піщаному ґрунті на глибині 0,5-0,8 м від репера [13, с. 8]. У межах розкопу площею 9 м2 на цих глибинах спостеріга­лося скупчення фрагментів кераміки, відщепів кременю, відходів виробництва провушних сокир – циліндричних висвердлин, незавершених обробкою сокирмолотів, а також кісток свійських тварин та виробів з них [13, с. 21-27]. Було вста­новлено (кв. А-3) наявність виробничого майданчика площею 1,6 х 1,2 м, на ко­трому зосереджена головна частина відходів: кремінних сколів, бракованих зна­рядь та кам’яних відбійників, а також (кв. В-2) стовпової ями із кам’яною обклад­кою діаметром 24 см, пов’язаної із зруйнованим житлом [13, с. 21, рис. 31]. Існу­вання останнього у верхньому культурному шарі Стрільчої Скелі підтверджуєть­ся повідомленням О. Г. Шапошнікової про відкриття В. М. Даниленком у розкопі 1947 р. двох скупчень каміння, що залягали на відстані 2-2,5 м і були визначе­ні як залишки невеликого за розмірами житла [24]. С. Ж. Пустоваловим наводять­ся дані про відкриття у верхньому шарі Стрільчої Скелі кам’яних споруд площею до 15 м2 [17, с. 47]. Кам’яні гнізда для стовпів О. Г. Шапошнікова вважає за «ці­каву і своєрідну особливість будівельної техніки верхнього шару Михайлівсько­го поселення» [11, с. 73]. За розмірами та глибиною ями – 0,3 х 0,25 м, характером каміння – плоского, розмірами 0,3 х 0,35 м, встромленого під гострим кутом до підлоги, спостерігається цілковита тотожність стовпових гнізд Стрільчої Скелі та житла І-го з верхнього культурного шару Михайлівки, в чому вбачаємо культур­ну та часову близькість обох пам’яток. На жаль, культурний шар розкопу 1989 р. частково було знищено ямою, визначеною авторами звіту як господарська, однак, на наш погляд, пов’язаною із грабіжницькими розкопками. У нещодавно виданій статті Г. Г. Руденко [18, с. 126-127] наводиться опис К. М. Мельник-Антонович стану, в якому перебувала Стрільча Скеля на час розкопок 1888 р. Дослідниця скаржиться на сліди діяльності скарбошукачів: «Выброшенная оттуда (з ями – І. К) земля переполнена огромным количеством речных раковин…, звериных костей, обломков сосудов из плохо обожженной глины, осколками кремня.».

Нею відмічалося існування добре налагодженої торгівлі місцевими старожитностями, чому сприяла «мания кладоискательства, которая… распространяется во всех слоях общества» [18, с. 126-127].

У визначенні культурної належності пам’ятки головне місце належить по­суду з верхнього культурного шару, який відповідає уявленням про керамічний комплекс степової Придніпровської групи, виділеної О. Г. Шапошніковою у роботі 1971 р. [23, с. 326-330]. Подальше введення катакомбних пам’яток Надпоріжжя до дніпро-азовської катакомбної культури призвело до втрати ними куль­турної своєрідності, що, на наш погляд, не сприяє розв’язанню дискусійних пи­тань взаємодії ямного та катакомбного етносів, саме в цьому регіоні представле­них достатньо виразно [2]. У колекції з верхнього шару Стрільчої Скелі наявні майже всі типи кераміки, виділені за матеріалами синхронного їй одношарового катакомбного поселення о-ва Перун та одночасових йому пам’яток [17, с. 42-46].

Привертає увагу надзвичайна насиченість шару керамікою – 1800 фрагментів на 9 м2 розкопу 1989 р., з котрих відновлено 189 археологічно достовірних гор­щиків. Автори розкопок вбачають в цьому ще одне підтвердження існування на Стрільчій Скелі значного ремісничого центру бронзової доби [13, с. 27]. Строкатість форм посуду, техніки та орнаментальних композицій (рис. 1) засвідчує складний та тривалий процес складання власне катакомбної культури Надпоріж жя, яке відбувалося на місцевій – ямній – основі у взаємодії із населенням середньодніпровського басейну, лісостепового Подоння, донецької та інших катакомб­них культур. Визначальним у цьому процесі було не лише наслідування традицій, а й тривале співіснування ямного та катакомбного населення у надбережних ра­йонах Надпоріжжя, що впевнено зафіксовано за матеріалами робіт новобудовних експедицій Дніпропетровського університету в 80-90-ті рр. минулого століття.

Рис. 1. Кераміка катакомбної культури

Матеріали розкопу 1989 р. підтверджують висновки попередніх дослідників про виробничу спрямованість поселення з верхнього культурного шару Стрільчої Скелі. У колекції, крім знарядь з кременю (рис. 2.1), представлено інструмен­ти, за допомогою яких вони виготовлялися (ретушери), та відходи виробництва у вигляді відщепів, сколів та дрібних лусочок, котрі концентрувалися у межах зга­даного вище виробничого майданчика [13, с. 22, рис. 32]. Подібні скупчення спо­стерігала і К. М. Мельник-Антонович та інші дослідники, відзначаючи місцевий характер виробництва.

На особливу увагу заслуговують знахідки, пов’язані з обробкою каменю. До останніх належать відбійники (3) зі слідами зірчастої забитості на поверхні (рис. 2.6-8), розмірами у перетині від 6,5 до 3,7 см. Незаперечним доказом існу­вання на Стрільчій Скелі майстерні з виготовлення провушних сокир є знахідка в розкопі 1989 р. 23 висвердлин усічено-конічної форми, які утворилися внаслідок вживання в якості свердла порожнистої кістки. За формою останніх, свердлення відбувалося переважно з одного боку і часто призводило до розколювання май­бутнього знаряддя. Діаметри висвердлин коливаються, в залежності від розмірів свердла, від 2,4 до 0,8 см; сучасна довжина не співпадає із реальною довжиною провушини внаслідок технології свердлення. Трасологічний аналіз сокир з ката­комбного поселення Матвієвка І дозволив А. М. Балушкіну та В. І. Нікітіну [14] стверджувати існування спеціальних верстатів, за допомогою котрих здійснювалося виготовлення провушних сокир, однак за матеріалами Стрільчої Скелі, які в цілому відмінні від властивих інгульській культурі, така технологія не зафіксо­вана.

Рис. 2. Кам’яні вироби зі Стрільчої Скелі:
1 – знаряддя з кременю; 2-5 – уламки сокир; 6-8 – відбійники;
9 – висвердлини; 10-13 – абразиви. (Т)—(£})- номери за таблицею І.

Усього в межах розкопу 1989 р. було знайдено чотири незавершені обробкою внаслідок розколювання заготовки сокири-молоти. Перша з них (рис. 2.2) представлена клином із частиною свердлини діаметром 1,7 см. Належить до сокир кли­новидного типу із невиділеними щічками. Довжина клину 8,5 см, ширина у сверд­лини 4,7 см, висота леза – 4,6 см. До особливостей заготовки належить свердлиння з обох боків: глибина каналу з боку спинки сягала 3 см, після чого було роз­почато свердлення з боку черевця, під час котрого заготовка тріснула (рис. 2.2).

Друга заготовка належить сокирі грацільного, за М. В. Ступкою, типу – із вузькою спинкою, пришліфованою в частині, прилеглій до свердлини, та по лезу. Довжина збереженої частини – 9,5 см, ширина спинки – 2 см, висота – 4,5 см (рис. 2.3). Знаходилася у вторинному використанні в якості долота (визначення каміння, з котрого виготовлені сокири, дивись у табл. І).

Третя заготовка представлена обушковою частиною клиновидної сокири, не­завершеної обробкою. Торцева частина кругла, діаметр 4,2 см, довжина 2,2 см (рис. 2.4).

Від четвертої вцілів лише фрагмент (леза) клиновидної сокири. Завширшки 5,8 см, довжиною 4,2 см (рис. 2.5).

Про наявність інших типів сокир чи їхніх заготовок у верхньому шарі Стрільчої Скелі можемо судити з тексту К. М. Мельник-Антонович: «…они (сокири) имеют характерную форму боевого молота, длинного и тонкого, слегка заост­ренного на конце». Це, на думку К. М. Мельник-Антонович, підтверджує «как несомненный факт, что даже в самую отдаленную эпоху существовала уже до не­которой степени (если не полная) специализация труда в современном смысле» [18, с. 126, 128]. При цьому спеціалізовані майстерні дослідниця називає «фабри­ками», котрим були властиві «отличительные черты в приемах обработки пред­метов» і більш-менш значний район їх розповсюдження [18, с. 128].

Доповненням до характеристики знайдених заготовок сокир можуть слугу­вати численні сокири-молоти та бойові сокири, що походять з катакомбних по­селень Надпоріжжя та пониззя Дніпра – Скеля-Каменоломня, Перун, Дурна Ске­ля, Михайлівка, для котрих О. Г. Шапошніковою визнається місцеве виробництво [24, с. 84-85, рис. 4].

Окрему групу становлять так звані абразиви (точильне каміння), сфера вико­ристання котрих досить широка:

1  – підтрикутної форми плитка кварц-серитового сланцю світло-сірого кольо­ру розмірами 9,1 х 8 х 4,7 см із виразними слідами шліфування у вигляді напів- сферичних жолобків на трьох площинах (рис. 2.10);

2  – трапецієподібна плитка кварцового піщаника червоно-брунатного кольо­ру розмірами 4,2 х 3 х 1,7 см із жолобками-проточинами від шліфування на біч­них сторонах (рис. 2.11);

3  – видовжено-овальна плитка кварцового світлого піщаника розмірами 6 х 3 х 7 см із двома слабо позначеними жолобками від шліфування на верхній площині (рис. 2.12);

4  – уламок кварцового піщаника розмірами 2,8 х 2,5 х 2 см із пришліфовани­ми поверхнями (рис. 2.13).

На жаль, матеріали доби бронзи з розкопок Стрільчої Скелі К. М. Мельник- Антонович та 40-х рр. ХХ ст. В. М. Даниленка і А. В. Добровольського зали­шаються неопублікованими, а вцілілі колекції – важкодоступними або частково втраченими. Це ж стосується більшості інших острівних поселень Дніпровського Надпоріжжя, дослідження котрих проводилося в 1927-1932 рр. Дніпрогесівською експедицією – виняток становить лише о-в Перун, розкопкам котрого присвяче­но статті О. Г. Шапошнікової [24] та М. М. Бондаря [1]. Ці обставини утрудню­ють залучення кам’яних знарядь, що з них походять, до петрографічного вивчен­ня. Що стосується Стрільчої Скелі, то досліджувана колекція (табл. І) представ­лена магматичними, метаморфічними і осадковими породами.

Таблиця І. Колекція кам’яних знарядь зі Стрільчої Скелі

Найменування № інв. Порода
1 Фрагмент сокири Ст. Ск.- 89 А-3 ш. 6 Метадолерит кліноцоізит-актинолітовий
2 Відбійник Ст. Ск. 88. Зач І Епідозит
3 Фрагмент відбійника Ст. Ск.- 89 підйом №1 Епідозит
4 Шліфувальний камінь Ст. Ск. 89. Б 3/4 Сланець кварц-серицитовий
5 Фрагмент сокири Ст. Ск. 89 Б-3 ш. 5 Метадолерит кліноцоізит-актинолітовий
6 Фрагмент точила Ст. Ск. 88 Д-2 1,4-1,6 Пісковик кварцовий
7 Відбійник Ст. Ск. 88. Зач. І Епідозит (катаклазит епідот-кварцовий по гранітоїду)
8 Обух сокири Ст. Ск. 89 А 2, шт. 4 Метадолерит кліноцоізит-актинолітовий
9 Точильний камінь Ст. Ск.- 89 А-3 шт. 4 Пісковик кварцовий
10 Фрагмент точильного каменя Ст. Ск. 89 В-2 ш.8 Пісковик кварцовий
11 Фрагмент сокири Ст. Ск. 89 В-3 ш.8 Амфіболіт окварцований
12 Висвердлина Ст. Ск. 89 Б-3 ш. 7 Долерит порфіровидний
13 Висвердлина Ст. Ск. 89 А 3, ш. 5. Гнейс роговообманково-біотитовий
14 Висвердлина Ст. Ск. 89 Б-3 ш. 5. Долерит порфіровидний
15 Висвердлина Ст. Ск. 89 В-2 шт 2 Метадолерит
16 Висвердлина Ст. Ск. 89 Б-3 ш 1 Долерит («конга-діабаз»)
17 Висвердлина Ст. Ск. 89 Б-2 ш. 3 Метадолерит
18 Висвердлина Ст. Ск. 89 А-Зшб Метадолерит кліноцоізит-актинолітовий
19 Висвердлина Ст. Ск. 89 підйом Долерит («конга-діабаз») слабозмінений
20 Висвердлина Ст. Ск. 89 А-3, ш. 5 Метадолерит кліноцоізит-актинолітовий
21 Висвердлина Ст. Ск. 89 В-2 1 шт Метадолерит кліноцоізит-актинолітовий
22 Висвердлина Ст. Ск. 89 В-2 шт 3 Кристалосланець кварц-біотит-епідот- плагіоклазовий
23 Висвердлина Ст. Ськ. 89 к. В. ш. 5 Долерит («конга-діабаз») слабозмінений
24 Висвердлина Ст. Ск. 89 кв. В-1 УШ шт. гл. 2-2,2 м. Пісковик полімиктовий, катаклазований
25 Висвердлина Ст. Ск. відвал Метадолерит кліноцоізит-актинолітовий
26 Висвердлина Ст. Ск. 89 відвал Долерит («конга-діабаз») слабозмінений
27 Висвердлина Ст. Ск. 89 А-3 ш. 5 Долерит
28 Висвердлина Ст. Ск. 89 А-2 ш. 4 Метадолерит
29 Висвердлина Ст. Ск. 89 А-3 ш. 4. Метадолерит кліноцоізит-актинолітовий
30 Висвердлина В 32 Метадолерит кліноцоізит-актинолітовий
31 Висвердлина Ст. Ск. 89 Б-2 шт. 2. Метадолерит кліноцоізит-актинолітовий
32 Висвердлина б/н – великий Долерит («конга-діабаз») слабозмінений
33 Висвердлина б/н – середній Долерит («конга-діабаз») слабозмінений
34 Висвердлина б/н – малий Метадолерит кліноцоізит-актинолітовий

До магматичних порід відносяться зразки 12, 14, 16, 19, 23, 26, 27, 32, 33. Всі вони представлені долеритами. Головні породоутворюючі мінерали – плагіоклаз і клінопіроксен. Зразки 12 і 14 відносяться до долеритів порфіровидних з мікро-порфірною структурою, оскільки порфірні виділення клінопіроксену украй малі, проте вони виділяються на фоні більш дрібнозернистого плагіоклазу.

Решта зразків відноситься до типових долеритів з офітовою структурою. Усі зразки окрім 27 містять мікропегматит (польовий шпат у пегматитовому пророс­танні з кварцем) і тому можуть бути віднесені до так званих «конга- діабазів». За петрографічними особливостями найбільшу групу долеритів складають зраз­ки 19, 23, 26, 32, 33. Вони відрізняються значною серицитизацією, хлоритизацією, містять вторинні рогову обманку і біотит. Зразок 16 відрізняється від даної гру­пи відсутністю серицитизації і набагато меншими вторинними змінами. Структу­ра його також трохи відрізняється і може бути віднесена до долеритової (різновид офітової), оскільки між призматичними лейстами плагіоклазу присутні скупчен­ня з декількох зерен клінопіроксену. Крім того, вміст останнього мінералу в дано­му зразку більше, ніж в долеритах основної групи.

Дуже схожий за мінеральним складом зразок 27, який відрізняється відсут­ністю мікропегматиту (хоча останній міг не потрапити в шліф) і більш дрібнозер­нистою структурою, яка місцями наближається до зразків 12 і 14.

Долерити дуже поширені на Українському щиті (УЩ). Дайки оголюються в Приазов’ї, Придніпров’ї (рр. Дніпро, Мокра Сура, Базавлук, Саксагань, Інгулець та ін.), на Волині. Острів Стрільча Скеля, згідно з геологічними описами, що про­водилися до затоплення порогів, з північної сторони був складений пегматоїдним гранітом, південний кінець був піщаний.

Найближчі скелі також не містили дайок основних порід. Уздовж порожистої частині Дніпра фіксувалися тільки амфіболізовані жильні утворення [5, с. 14-34]. Найближчі за відстанню до Стрільчої Скелі відслонення дайків долеритів знахо­дяться в районі м. Дніпропетровська: Новий Кодак, Монастирський острів, о-в Кам’януватий, а також по р. Мокра Сура [22, с. 10-11].

Досліджувані зразки відносяться до безоливинового різновиду, поширеного на УЩ. Сировина кам’яних виробів з долериту стрільчанської майстерні цілком може походити з однієї дайки, оскільки в центральній і крайових частинах дайок петрографічні особливості порід зазвичай відрізняються. Наприклад, унаслідок швидшого охолодження, по краях дайкових тіл породи більш дрібнозернисті і на­ближаються за структурою до базальтів. До таких можуть бути віднесені зразки 12 і 14; зразок 27 в цьому плані міг займати проміжне положення. Зразки 19, 23, 26, 32, 33 походять із зони, схильної до більш сильних постмагматичних змін, а зразок 16 міг бути взятий з нижньої частини дайки, куди, внаслідок гравітаційної диференціації, опускаються важчі мінерали (клінопіроксен), утворюючи великі концентрації в порівнянні із загальною масою породи.

Ідентифікаційною ознакою сировини долеритів, що вивчаються, якщо вони походять з одного прояву, може бути наявність мікропегматита. Долерити, що містять польовий шпат у пегматитовому проростанні з кварцем, на території УЩ зустрічаються по рр. Мокра Сура, Базавлук, а також у Приазов’ї [22, с. 4, 11].

Виходячи з географічної обстановки, найзручнішими для транспортування на острів Стрільча Скеля були долерити р. Мокра Сура. Якщо досліджувані долери­ти, що не містять мікропегматит, походять не з однієї дайки з «конга-діабазами», все одно, найвірогіднішою була поставка даних порід з указаного району.

Метаморфічні породи колекції представлені метадолеритами (зраз. 1, 5, 8, 15, 17, 18, 20, 21, 25, 28, 29, 30, 31, 34), гнейсом (зраз. 13), кристалосланцем (зраз. 22), амфіболітом (зраз. 11) і сланцем кварц-серицитовим (зраз. 4).

Метадолерити за петрографічними особливостями можуть бути розділені на три групи: повністю епідотизовані (зраз. 1, 5, 8, 18, 20, 21, 25, 29, 30, 31, 34), част­ково епідотизовані (зраз. 28) і не епідотизовані (зраз. 15, 17). Породи першої та другої групи переважно складені амфіболом ряду актиноліт-тремоліт і кліноцоі- зитом, що замістив плагіоклаз. Відмінністю метадолеритів другої групи є присут­ність реліктів плагіоклазу та піроксену, проте, в цілому, це одна і та ж порода. Не епідотизовані метадолерити складені зеленою роговою обманкою і плагіоклазом, крім того, вони містять релікти бурої рогової обманки.

Епідотизовані різниці часто присутні серед метабазитів (метаморфізованих порід основного складу) УЩ. Різновиди, в яких кліноцоізит повністю замістив плагіоклаз, проявлені в середній течії р. Базавлук і по р. Мокра Сура [21, с. 54-55, 60]. Проте присутність у складі зразка 28 реліктів клінопіроксену говорить про те, що порода утворилася не по амфіболіту, а по долериту. Таким чином, найбільш вірогідно, що метадолерити першої та другої груп виникли в результаті метамор­фізму жильних порід, схожих на вищеописані долерити. Такі змінені різновиди також зустрічаються по р. Мокра Сура1 і могли доставлятися в майстерню разом із звичайними долеритами. Метадолерити третьої групи (зраз. 15, 17) є найпоши­ренішими дайковими породами основного складу Середньопридніпровського ме­габлока УЩ [22, с. 11]. Вони відслонюються в долинах рр. Саксагань, Інгулець, Базавлук, Солона, Кам’янка, Чортомлик, Мокра Сура і Дніпро. По Дніпру амфіболізовані дайкові породи фіксуються на території Дніпропетровська. Амфіболо­ві породи були відмічені на Ненаситецькому, Сурському порогах, а також на од­ному острівці нижче за Звонецький поріг [5, с. 15, 20]. На жаль, про структурні особливості породи з Ненаситецького порогу і острівця за Звонецьким порогом нам не відомо, крім того, що останню називають порфіритом. Щодо роговообман- кової породи з Сурського порогу, А. В. Гуров наводить твердження проф. Бріо про те, що вона аналогічна проявленій на о. Потьомкінському (Монастирсько­му) [5, с. 15]. При цьому невідомо, чи проводився порівняльний петрографічний аналіз. Роговообманкова порода, що відслонюється на Монастирському острові, нами була вивчена, її структурні особливості із зразками 15 і 17 не співпали. Най­імовірніше, цей вид сировини, як і решта жильних порід колекції, що вивчається, має сурське походження.

Епідозити (зраз. 2, 3, 7) складені, переважно, епідотом і кварцем. У зразках 2 і 3 епідот значно переважає. Зразок 7 відрізняється від інших переважанням квар­цу, оскільки є жилою епідоту з супутніми епідотними прожилками і скупчення­ми, що розсікає катаклазовану кварцову породу. Таким чином, цю породу також можна назвати катаклазитом епідот-кварцовим по гранітоїду. Епідозити зазвичай приурочені до зон розломів у гранітоїдах. Їхній генезис пов’язаний із заміщен­ням польових шпатів, що входять до складу гранітних порід, епідотом під впли­вом гідротермальних розчинів, що підіймаються по тріщинах. Епідозити дуже по­ширені в порожистій частині Дніпра. Вони зустрічаються у відслоненнях на тери­торії Дніпропетровська, в Старих Кодаках, фіксувалися на Ненаситецькому, Вов- низькому, Будиловському і Лишньому порогах [5, с. 14-26]. Епідотова жила об­стежувалася нами в лівому борті р. Мокра Сура недалеко від гирла серед мігмати­тів. Таким чином, епідозити цілком могли бути відібрані в долині Дніпра на від­слоненнях гранітоїдів.

Зразки 13 і 22 можна віднести до гнейсів, з яких перший є незміненим, а дру­гий діафторованим. Гнейси дуже поширені у складі мігматитів, що відслонюють- ся у порожистій частині Дніпра. Зокрема, вище за Стрільчу Скелю прошарки сі­рого біотитового гнейсу зустрічалися уздовж правого берега Дніпра від Лоцман­ської Кам’янки до Ямбурга (с. Дніпровське), а нижче за течією – за Звонецьким порогом, де фіксувалися «граніто-гнейси» (гнейсовидні породи) [5, с. 14, 18].

Амфіболіт окварцований (зраз. 11) представлений меланократовою породою (вміст темноколірного мінералу – рогової обманки – 70-75 %), плагіоклаз зберіг­ся в кількості 3-4 %, 15-20 % породи складає кварц. Порода може походити як із зон розповсюдження метабазитів, так і зустрічатися як меланосоми в мігмати­тах, поширених у порожистій частині Дніпра. Найближчі прояви метабазитів зна­ходяться в долині р. Мокра Сура. Виходячи із структурних особливостей, порода більш близька до останніх, ніж до роговообманкових порід долини Дніпра.

Кварц-серицитові сланці (зраз. 4) достатньо поширені в центральній части­ні УЩ. Вони фіксуються на Криворіжжі, в Чортомлицько-Солонівському, Верхівцевському, Конкському і Білозерському районах. На поверхню ці породи ви­ходять тільки на Криворіжжі (по рр. Інгулець і Саксагань) і в Чортомлицько-Солонівському районі (в балках Токовій і Глиняковій – басейн р. Солоної) [19, с. 357-358, 361]. За структурними особливостями (гранолепідобластична структура) порода ближче до кварц-серицитових сланців Чортомлицько-Солонівського району, проте, виходячи з мінливості петрографічних особливос­тей цих порід навіть у межах Кривбасу, однозначну відповідь щодо їхнього похо­дження без докладніших досліджень дати важко.

Осадкові породи в досліджуваній колекції представлені пісковиками. Їх мож­на розділити на дві групи: кварцові олігомиктові (зраз. 6, 9, 10) і полімиктові (зраз. 24).

Кварцові олігомиктові пісковики за складом дуже близькі, а зразки 6 і 10 практично ідентичні. Уламковий матеріал представлений зернами кварцу з різ­ним ступенем окатування, а також одиничними зернами польових шпатів, креме­ня, слюди. Цемент через вивітрюваність досліджуваних зразків практично не збе­рігся.

Подібні пісковики характерні для осадкового чохла УЩ, особливо для його схилів. Схожі породи зустрічаються біля південного схилу УЩ. Вони проявлені в районі м. Кривий Ріг, сіл Шестерня та Сурсько-Михайлівське [16, с. 15]. Останній із вказаних проявів найближчий до місця знахідки виробів. У порожистій частині Дніпра пісковики, як рихлі, так і «жорнові», відслонювалися в природних вихо­дах по р. Московці в районі м. Запоріжжя [5, с. 29-31]. Через вивітрюваність це­менту ми не можемо точно визначити походження цієї групи пісковиків, але воно, найімовірніше, було місцевим.

Пісковик зразка 24 представлений полімиктовим різновидом (полімінеральний склад уламків). Порода дуже тверда, мабуть тому її використовували для ви­готовлення кам’яної сокири. За складом уламків вона найбільш близька до піско­виків карбону, поширених на Донбасі. Вони відслонюються по рр. Кальміус, Суха і Мокра Волноваха, Кринка, Міус і Нагольна [16, с. 186-194]. Привізні вироби з аналогічних порід нам зустрічалися на Криворіжжі [15, с. 78], тому, напевно, ми маємо справу з імпортом кам’яної сировини з території сучасного Донбасу.

На підставі вищерозглянутого вважаємо, що острівні поселення Надпоріж- жя за положенням в руслі Дніпра та геологічною будовою відігравали роль так би мовити природних фортець, під захистом котрих виникали і діяли довготрива­лі ремісничі центри, продукція котрих розходилася на значну відстань. На жаль, внаслідок штучного підйому рівня Дніпра на порогах, ми ніколи вже не дізнаємо­ся про кількість прибережних поселень пізньоямного – катакомбного часу, меш­канці котрих були головними споживачами продукції цих майстерень, оскільки в степовому тилу Надпоріжжя, за даними курганних розкопок, помітно переважа­ють поховання інгульської катакомбної культури, орієнтованої на інші виробни­чі центри та джерела сировини. Саме природні умови визначали виникнення ре­місничого центру в Дніпровському Надпоріжжі, свідченням чому є поєднання не­обхідних для його існування покладів сировини, пристосованого для влаштуван­ня майстерень з обробки кам’яних знарядь узбережжя – досить за приклад навес­ти сотні шліфувадл Лоханського порога та інших пунктів, надійний захист жит­тя, гарантований стрімкими піднесеними берегами скальних островів, налагодже­ні постійні зв’язки із мешканцями узбережжя та степовиками, які забезпечува­ли регулярне надходження продуктів в обмін на ремісничі вироби. До цього слід додати чітко позначений з доби неоліту поділ прибережної території на ділян­ки, обмежені діючими порогами та «заборами», котрі відповідали, за В. М. Даниленком [6], родоплемінним територіям. Останній виділяє на 90-кілометровій ді­лянці течії Дніпра між Дніпропетровськом та Запоріжжям шість таких терито­рій: вільнянську, таволжано-будилівську, будилівсько-вовнизьку, ненаситецько- звонецьку, лохансько-сурську та кодацько-самарську. В умовах посушливого клі­мату ІІ тис. до н. е. володіння виходом до дніпровської долини гарантувало ско­тарям регулярне водопостачання та пасовища, необмежені можливості риболов­лі та полювання. Навряд чи природні умови суттєво відрізнялися від тих, про які пише В. М. Даниленко для часів нео-енеоліту: «Территориальная изолиро­ванность Надпорожья, байрачные дубравы, населенные зверем, обширные луга, являвшиеся прекрасными пастбищами, многочисленные острова, исключительно удобные для обитания, пороги и заборы, кишащие рыбой… Территория Днепров­ского Надпорожья… явственно делится на более мелкие части – участки реки и берега, ограниченные балками, порогами и заборами, что обуславливало суще­ствование естественных границ между родоплеменными территориями» [6, с. 25].

При погляді на карту Дніпра бачимо в більшості із окреслених вище діля­нок присутність відокремленого скельного острова, який за природними умовами слугував надійним притулком для довготривалого мешкання спеціалізованих на ремісництві груп населення, починаючи ще з доби каменю. Це знаходить підтвер­дження в матеріалах археологічно досліджених в кодацько-самарській ділянці о-вів Кам’януватий та Монастирський, лохансько-сурській – Скеля-Каменоломня, ненаситецько-звонецькій – Стрільча Скеля, по Дніпру о-вах Перун, Виноградний, Дурна Скеля. Останнім у цьому ланцюжку виступає о. Мала Хортиця (о-в Бай­ди) та, можливо, Хортиця, де зараз відкриті катакомбні святилища та сліди май­стерень.

Бібліографічні посилання

  1. Бондарь Н. Н. Поселение эпохи ранней бронзы на нижнем Днепре / Н. Н. Бон­дарь // Исследования по археологии Поднепровья. – Д., 1990. – С. 38-50.
  2. Братченко С. Н. Катакомбная культурно-историческая общность / С. Н. Братчен­ко, О. Г. Шапошникова // Археология Украинской ССР. – К., 1985. – Т. І. – С. 412-415.
  3. Вавричин М. Гійом Лавассер Боплан – картограф України / М. Вавричин // Спе­ціальна карта України Гійома Лавассера де Боплана 1650 року. – К.; Л., 2000. – С. 3-13.
  4. Вавричин М. Карти України Гійома Лавассера де Боплана / М. Вавричин // Жов­тень. – 1981. – № 4. – С. 89-94.
  5. Гуров А. В. К геологии Екатеринославской и Харьковской губерний / А. В. Гу­ров. – Х., 1882.
  6. Даниленко В. Н. Неолит Украины / В. Н. Даниленко. – К., 1969.
  7. Даниленко В. Н. Отчет о раскопках на Стрильчей Скеле (1946 г.) / В. Н. Данилен­ко // НА ІА НАНУ. – Ф. е. 1946/6а. – Інв. № 2155.
  8. Добровольський А. В. Неолітична стоянка на Стрільчій Скелі / А. В. Доброволь- ський // НА ІА НАНУ. – Ф. е. 1946/66. – Інв. № 488.
  9. Добровольський А. В. Землеробсько-скотарське населення понизов’я Право­бережної України за середньою ступеню варварства / А. В. Добровольський // НА ІА НАНУ. – Ф. Добровольського (12), спр. 8. – С. 1-2.
  10. Карта Дніпра від р. Самара до Лиману // РДАДА. – Ф. 192: Катеринославська губ.: Од. зб. 7450.
  11. Лагодовська О. Ф. Михайлівське поселення / О. Ф. Лагодовська, О. Г. Шапошні- кова, М. Л. Макаревич. – К., 1962.
  12. Макаренко Н. Е. Археологические исследования 1907-1909 гг. Екатеринослав- ская губерния / Н. Е. Макаренко // ИАК. – 1911. – Вып. 43.
  13. Морковина И. В. Отчет о раскопках островного поселения Стрильча Скеля на Днепре 1989 г. / И. В. Морковина, А. В. Андросов // Проблеми археології Подніпров’я. – Д., 2009. – С. 3-27.
  14. Никитин В. И. Экспериментально-трассологический анализ орудий с поселе­ния ингульской катакомбной культуры Матвеевка І (р. Южный Буг) / В. И. Никитин, А. М. Балушкин // Проблемы изучения катакомбной КИО : тез. докл. семинара. – Запоро­жье, 1990. – С. 57-58.
  15. Нікітенко І. С. Кам’яна сировина Криворіжжя доби бронзи / І. С. Нікітенко // Ар­хеологія. – 2009. – № 2. – С. 75-83.
  16. Обломочные породы Украины / Л. Г. Ткачук, Е. И. Литовченко, Д. Н. Коваленко и др. – К., 1981.
  17. Пустовалов С. Ж. Соціальний лад катакомбного суспільства Північного Причорномор’я / С. Ж. Пустовалов. – К., 2005.
  18. Руденко Г. Г. Внесок К. М. Мельник-Антонович у археологічне дослідження Ка- теринославщини / Г. Г. Руденко // Проблеми археології Подніпров’я. – Д., 2009. – С. 124­129.
  19. Справочник по петрографии Украины. Магматические и метаморфические породы / И. С. Усенко, К. Е. Есипчук, И. Л. Личак и др. – К., 1975.
  20. Телегин Д. Я. Многослойное поселение на Стрильчей Скеле эпохи неоли­та-энеолита в Днепровском Надпорожье / Д. Я. Телегин, А. Ф. Константинеску // СА. – 1992. – № 1.
  21. Усенко И. С. Архейские метабазиты и ультрабазиты Украинского кристалличес­кого массива / И. С. Усенко. – К., 1953.
  22. Усенко І. С. Про жильні породи Українського кристалічного масиву / І. С. Усен­ко // Геологічний журнал. – 1952. – Т. XII. – Вип. 4. – С. 3-21.
  23. Шапошнікова О. Г. Катакомбна культурна область / О. Г. Шапошнікова // Архе­ологія Української РСР. – К., 1971. – Т. І. – С. 317-333.
  24. Шапошнікова О. Г. Про пам’ятки часу катакомбної культури в Степовому Придніпров’ї / О. Г. Шапошнікова // Археологія. – 1968. – Т. ХХІ. – С. 80-83.

КОВАЛЬОВА Ірина Федорівна, доктор історичних наук, професор, Дніпропетровський національний університет ім. Олеся Гончара

НІКІТЕНКО Ігор Святославович, кандидат геологічних наук, доцент, Національний гірничий університет

Подається за публікацією: Ковальова І.Ф., Нікітенко І.С. Стрільча скеля – ремісничий центр бронзової доби Дніпровського Надпоріжжя // Вісник Дніпропетровського університету. Серія Історія та археологія, 2010. Вип. 18. – с. 300 – 312. 

Мапа:


Мене цікавлять пороги

Я хочу бути в курсі всього, над чим ви працюєте і не хочу пропустити нагоди допомогти, тому надсилайте мені новини, інормацію про проекти та інші корисності на пошту!