Військове

Місцевість, де розташоване Військове і довколишні села, була заселена ще у прадавні часи, зокрема, тут знайдено крем’яні знаряддя праці епохи раннього палеоліту (100-40 тис. років тому), поселення епохи пізнього палеоліту і мезовіта (25-10 тис. років тому тому), родові могильники та поселення епохи неоліту (V—IV тисячоріччя до Р. Х.). Крім того, на цій території знайдені й частково досліджено кілька поселень й курганних могильників епохи бронзи (III — початок I тисячоліття до н. Е..) {Археологія Української РСР, т. 1, с. 27, 28.}.

На початку XVI століття територія, де нині розташовані села Військове і Звонецьке, була заселена черкасами, українцями що рятувалися від польсько-шляхетського гніту. 1648 року сюди приїздив Богдан Хмельницький.

1737 року тут було створено укріплення — Ненаситецький ретраншемент, що отримало назву від одного з дніпровських порогів — Ненаситецького. Сюди стікалися утікачі-кріпаки з Лівобережної та Правобережної України, а також з Росії. 1741 року їх було тут вже «чимале число»  {Д. І. Яворницький. Джерела для історії запорізьких козаків, т. 2, с. 1386.}.

Назва «Військове» вперше зустрічається в документах Коша Запорозького, датованих 1768 роком.

Після ліквідації Запорізької Січі царський уряд щедро роздавав ці землі поміщикам. 1780 року генерал-губернатор Катеринославського намісництва Іван Синельников отримав у власність Ненаситецький поріг з прилеглими до нього землями. Його дружині А. В. Синельниковій імператриця Катерина II подарувала село Військове.

Наприкінці ХІХ ст. більшість земель у с. Військовому належали поміщиці Леоновій (правнучці Синельникова) – 3205,3 десятини та поміщиці Маламі — 6282 десятини, в той час як селяни мали лише 308,5 десятини надільної землі. У Військовому тоді налічувалося 185 господарств, наділи були у 178.  Майже всі будинки селян були зроблені з глини, покриті солом’яними дахами, а слюдяні віконця ледь пропускали світло. Навіть у порівнянні з мешканцями навколишніх сіл населення Військове, за винятком декількох куркульських сімей, відрізнялося бідністю, а село було відоме як «бідняцьке».

До 1891 року у Військовому не було навчального закладу. Лише кілька чоловік відвідували школу в с. Микільському-на-Дніпрі. Майже все населення було не письменним. А у 1891 році було відкрито школу і у Військовому, яка містилася в тісній селянській хаті. Було  всього 3 класи і навчалося в них 20 чоловік. Навчання вів безграмотний дячок Іван Павлович Іванівський. Такими ж були і його наступники Дяковський та Трофимовський.

На початку ХХ ст. с. Військове належало правнучці графа Синельникова – Леоновій Ользі Іванівні, яка своїм власним коштом збудувала лікарню у 1906 році, відкрила приют для дітей-сиріт (1905 рік) і усиновила 5 дітей, відкрила школу (1908рік). Лякарня, побудовано нею, функціонує і сьогодні.

Після революції нова влада вигнала бариню із села, але люди допомагали їй харчами, відвідуючи на всі свята. Померла Ольга Іванівна у м.Катеринослав під тином взимку. Ніхто із прийомних дітей не взяв її на проживання до себе. Боялись за дітей.

Важливою історичною подією для села Військове стало форсування р.Дніпро радянськими військами у  1943 році. Лише за офіційними даними близько дванадцяти тисяч солдат лежать у водах Дніпра та у землі Військового.

Про ці та більш сучасні факти з історії села Військове можна дізнатися на сайті Військової СШ

Мене цікавлять пороги

Я хочу бути в курсі всього, над чим ви працюєте і не хочу пропустити нагоди допомогти, тому надсилайте мені новини, інормацію про проекти та інші корисності на пошту!