Село Вовніги підпорядковане Вій­ськовій сільраді. Мальовниче, розташо­ване на правому березі Дніпра. Навпроти колись гримів Вовнізький поріг, зато­плений після побудови Дніпрельстану. Від назви порога – й назва села. Люди­на оселилася в цих благодатних місцях сотні років тому. Проте перша писемна згадка про поріг датована X століттям. Візантійський імператор Костянтин Багрянородний у своїй праці «Про управ­ління імперією» подає скандинавську назву порога: Варуфорос. У перекладі це означало «скеля, що виступає з води». Він же подав і слов’янську назву порога – «Волнипрах», де волна – це хвиля. Своє тлумачення дав письменник і мандрівник Олександр Афанасьєв-Чужбинський, який побував у цих місцях 160 років тому і на­писав книгу «Поездка в Южную Россию. Часть І. Очерки Днепра». Він висловив здогад, що назва Вовніги походить від слова «вовна», бо сплески води тут «ку­черяві як овеча вовна».

Засноване після скасування Запорозької Січі

Російський полководець, генерал-фельдмаршал граф Петро Румянцев-Задунайський (1725—1796) був у числі найбільших землевласників. У 1782-86 він отримує в цих місцях село Башмачку, урочище Вовніги і «деревню вовнижскую» (Вовніги) з дев’ятьма тисячами десятин землі. 1794 року у Вовнігах було всього 7 дворів. Після смерті Румянцева його нащадки продають ці землі першому таврійському губерна­торові Григорієві Милорадовичу. В 1800 році за ним значаться не лише сільце Вовнізьке з Башмачкою, але й острів Зубовий на Дніпрі. 1824-го належать тут йому вже 293 ревізькі душі. Пан пе­рейменував Вовніги на Григорівку, але назва не прижилася.

Після смерті першого з Милорадовичів тутешні землі успадковують його нащадки, зокрема онук Григорій Дмитрович Милорадович (1833—1882). 1856-го з ним зустрівся письменник 0. Афанасьєв-Чужбинський.

Автор: ЧАБАН Микола, краєзнавець, заслужений журналіст України

 

Більш детально про історію та сучасне життя с.Вовніги у піблікації: Чабан М. Вовніги // Зоря. – 16 листопада. – 2016. – с. 8.