Степовики

29 Червня 2017

ФОМЕНКО Юрій
Юрій ФОМЕНКО

блогер, краєзнавець, ініціатор створення ландшафтного парку «Дніпрові Пороги»

Наддніпрянщина.  Дітлахи в ній – як місцеві вітри в цих степах. Їх думки мають непередбачувану логіку. Їх мрії одночасно чисті і наївні, а нерозуміння того , що навколо них те, про що  мріють в великих містах, викликає посмішку. Підсмажені на сонці, обвітрені, розмірені як течія степових річок, і запальні як літня гроза. Три зустрічі зі степовиками.

Новгородка

Шлях в степу. Їду, підіймаючись на пагорби і скочуючись з них, одним словом по хвилях степу і серед хвиль, що біжать ланами стиглої пшениці. Позаду Кривий Ріг, попереду Кіровоград. Щоб перепочити, звернув до Веселих Боковеньок. Блукав алеями тінистого парку, розглядав з містка фото хмар у воді,  рушив далі. На шляху Новгородка. Зупинився придбати щось для чистки черевиків. Типовий ринок в невеликому райцентрі- прилавки, неспішний люд, видно, що люди знаються між собою. В пошуках потрібного товару зустрів двох  хлопців, років десяти і дванадцяти.  Симпатичні підлітки смакували хот-догами. Сказати , що хот-доги були великі, то нічого не сказати. Все було дуже по богатому, інградієнти утопали в кетчупі  поміж рум’яними злегка підсмаженими частинами булки . Одним словом, цю різновидність ход-дога можна назвати “райцентрівський”. Після вітаннь і їх відповіді на моє запитання про місце продажу потрібного товару, я не втримався і продовжив бесіду.
– Хлопці, а звідки ви ?
– Ми з Митрофанівки, а тут допомагаємо батькові продавати кабана.
Хлопці пішли далі , а я стояв в роздумах над продажею кабана і купівлею хот-дога…  Сам такий був.

Тепер, коли бачу ларьок з вивіскою “Хот-дог ”, то згадую себе, хлопців і уявляю їх митрофанівського кабана.

Мандриківка

По берегам Дніпра, що не село, то сторінка, а то і дві  в історії України. Мандриківка, одна назва говорить про серйозність цього населеного пункта і панства, котре в ній мешкає. Мав бесіду з молодим чоловіком вищеназваного поселення, заснованого в незапам’ятні часи.  Бесіда була настільки серйозна, наскільки вона могла бути між двохлюдей з різницею в роках  чотири десятиріччя.  Модерновий пан з компьютером у сумці через плече закінчував рахувати перший десяток років. Повний планів на першу половину другого десятиліття, з цікавинкою розглядав мене як людину з минулого століття.

– Максиме, а ти знаєш яке село нижче по Дніпру за Мандриківкою.

– Лоц-Камянка.

– Чув, що там раніше лоцмани жили.

– Так. Вони за південним мостом тримали відділення Нової пошти і возили плотами посилки в Запоріжжя.

– …..?!

В принципі правильно.  Добавити особливо нічого. Видно, що пан Максим володіє темою.

Стара Огрінь

Переді мною стояв реальний  олігарх пан Андрій з Старої Огріні.  Він мав за спиною два класи і рюкзачок. В рюкзачку були його активи – магніт, збільшувана лінза, ліхтарик,  дзвінок до велосипеда, набір гачків і поплавків, ….,  самі необхідні інструменти, якими можна було щось від чогось відкрутити. Життєрадісний його погляд  давав зрозуміти, що до кінця канікул у нього ціла вічність для добрих справ і пригод.

– Андрію, ти багата людина.

– В мене ще дві верші в Шиянці і дідовий човен в городі на березі.

– Нема слів… Давай я тебе пригощу морозивом.

– Дякую. У мене є сім гривен.

Переді мною стояв реальний олігарх.  Нехай він ще не довчив грамоту і про нього ще не писала районна газета, але за цим точно діло не стане. Його вік був позначений цифрою  “вісім”. Його активи оцінюються дорожче за мільярди у панів, котрим вже ніколи не позначити однією цифрою “вісім” свій вік.

Степ. Він скрізь. Навколо вас, в вашій душі і ви в нім.

Джерело


Мене цікавлять пороги

Я хочу бути в курсі всього, над чим ви працюєте і не хочу пропустити нагоди допомогти, тому надсилайте мені новини, інормацію про проекти та інші корисності на пошту!